• Історія

    Казково-чарівне, ніжно-пелюсткове, таємничо-старовинне і в той же час  таке звичайне і дороге нам село. Вишеньки…   Звичайне українське село на березі тихоплинної річки Золочі, що тягнеться своїми рукавами до швидкоплинного  і вічномолодого  Дніпра. Воно вперше згадується  в літописі    в  1101році.  З давніх давен жили люди в цій місцевості. А сприяли цьому гарні кліматичні умови, що створювалися самою природою та географічним положенням. Про життя первісних людей свідчать численні археологічні дослідження і знахідки, які неодноразово траплялись археологам. Предмети матеріальної культури давньої людини  на території села   дають досить широке уявлення про початки заселення нашого краю. На території Вишеньок та на його околицях траплялися кам”яні знаряддя епохи палеоліту та пізнього неоліту, кам”яні пластини, різці, наконечники  для стріл та ін. Все це зберігається в музейній колекції сільської школи.  Розкопані в нашому селі і могильники кінця бронзового віку .

    В 1501 році великий  князь литовський пожалував Вишеньки товмачу Берендею. Згодом село за 120 кіп  литовських грошей було продане київському війту Семену Мелешкевичу, який у 1562році подарував Вишеньківський маєток разом  із селянами Києво-Печерській лаврі. Після Люблінської унії 1569року ці землі захопила шляхетська Польша.

    Під час визвольної війни 1648-1654років Вишеньки стали ареною антифеодальної боротьби. 22 грудня  1948року Богдан Хмельницький  видав універсал про передачу ряду сіл, в т.ч. і Вишеньок  київському жіночому монастирю Флора і Лавра. Згодом село знову перейшло до Київської Лаври.

    В 1802 році Вишеньки увійшли до складу  Остерського повіту Чернігівської губернії.

    За новим адміністративним поділом  1923 року Вишеньки   увійшли до Броварського району Київського округу.

    В період  загострення  класових суперечок на селі в 1928-1930роках на базі бідніших селянських господарств була організована комуна, яка по своєму економічному рівню була слаба, але стала прикладом для організації більш крупніших колективних господарств. Першим головою комуни “Вишня” був Видиборець Василь Іванович.

    В 1930 році на базі 4-х комун шляхом їх укрупнення було створено 2колгоспи: ім.Шевченка та ім.Петровського.  Велику роботу в колективізації села провели активісти і досвідчені організатори : Отрошко Тихон Федорович, Кияшко Захарко Федотович, Курило Іван Івонович, Курило Сергій Оноєвич, Видиборець Василь Іванович, Гончаренко Логвин.

    У відповідні періоди колгоспи очолювали голови правлінь:

    Колгосп ім. Шевченка:
    1929-1930 р.р. – Курило Івон Івонович
    1931-1932 р.р. – Гойко Панас Устимович
    1932-1937р.р. – Стрілько Петро Михайлович
    1938 -Підчибій Тиміш Левкович
    1939 – Гойко Панас Устимович
    1940-1941 – Кияшко Захарко Федотович

    Колгосп  ім.Петровського:
    1930-1932 р.р. – Ташлай Оной Омелянович
    1933-1937 р.р. – Кияшко Захарко Федотович
    1937-1941 р.р. – Кошіль Антип Іванович

    Розвиток колгоспного виробництва сприяв значному підвищенню освіти й культури . В 1927 році на базі початкової школи відкрито семирічку, яку в 1938році перетворено на середню.  Першим директорм школи був Галатенко Федось Маркович. Його наступниками стали: Куц Олександр Тимофійович, Маринченко Кирило Савович, Кудін Федір Васильович, Калита Прокіп Григорович, Дячук Анатолій Федосійович, який очолював школу 30років,  Лазаренко Любов Іванівна- нинішній директор школи. Старі приміщення школи в 1994році  замінила нова 3-х поверхова будівля школи з просторими класними кімнатами, спортивним та актовим залами, комп”ютерним класом. Сьогодні в школі навчається 440 учнів та працює 40 вчителів.

    19 вересня 1941 року у Вишеньки увірвалися фашисти. За час окупації на примусові роботи до Німеччини вивезено 234 молодих юнаків та дівчат, 408 чоловік загинуло на фронтах війни.

    23 вересня 1943 року Вишеньки визволені від фашистського поневолення воїнами 136-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника І.М.Пузікова.  На прикінці 1943р. приступили до навчання учні в школі, почала працювати лікарня. Налагодилася культурно-масова робота. В 1960р. колгосп збудував  новий будинок культури на 360місць, що має кіноустановку, бібліотеку з читальним залом. На всю Україну прославився Вишеньківський ансамбль цимбалістів під керівництвом коваля Я.В.Золотаренка. Цей колектив неодноразово відзначався на обласних та республіканських конкурсах художньої самодіяльності. Кілька учасників ансамблю увійшли до складу прославленого колективу Державного українського народного хору ім.Г.Г.Верьовки. В даний час при будинку культури діє народний жіночий вокальний ансамбль  під керівництвом  Віталія  Сахацького, який радує своїми виступами односельців, жителів району,  працює гурток народних інструментів.

    Гордістю  нашого села стала одинадцятирічна Таня Комащенко (нині  студентка   інституту імені Глієра), яка  піснею С.Гавриша “Ой, Вишеньки” полонила багатьох шанувальників української пісні.  Вона стала:
    – Дипломантом Міжнародного фестивалю “Від серця до серця”, який проходив в Угорщині в квітні 2005року
    – Лауреатом 1-ї премії Другого міжнародного дитячого вокально-хореографічного конкурсу “Золоті мости” у м.Євпаторії в червні 2005р.
    – Лауреатом 2 премії конкурсно-розважальної програми “Зірки на сцену”(жовтень 2005року)
    – Дипломантом Днів культури України у Швеції та Фінляндії (листопад 2005р.)
    – Володаркою титулу “Гран-Прі міжнародного дитячого фестивалю “Світ талантів-2005” серед вокалістів(листопад 2005р.)
    – Лауреатом Всеукраїнського пісенного фестивалю імені Раїси Кириченко “Я,козачка твоя, Україно”(листопад 2005р.
    – Лауреат загальнонаціональної програми “Людина року –2005” (березень 2006р).
    – Переможець загальнонаціональної програми “Людина року-2005” в номінації “Юний талант року (11березня 2006р.)

    Відомі Вишеньки і своїми поетами. Антоніна Михайлівна Остролуцька  є дипломантом  Міжнародного конкурсу молодих  українських літераторів “Гранослов-98”, переможцем “Гранослова-2000” Вона член національної спілки письменників України, автор багатьох публікацій   у періодиці. Поезії  та пісні на її вірші звучать в передачах радіо “Культура.” 1999року   вийшла  книжка-метелик “На залинові дощ”(новели), в 2002році побачила світ збірка поезій “Сфінкс у дзеркалі”. а в 2004році- книжка-метелик “Літні жарти”.

    Культура в селі  піднялася на вищий рівень. В селі працює сільська бібліотека, яка  обслуговує 800читачів, з них-400читачів-дітей. Бібліотечний фонд  налічує 14300 екземплярів книг. Вишеньківська бібліотека- обласна школа по пропаганді бібліотечно-бібліографічної та інформаційної роботи. В стінах бібліотеки організовані книжкові виставки, тематичні полички, викладки літератури, експрес-виставки дитячих  виробів і малюнків та інше. Господинею цього затишного куточку культури є завідуюча  бібліотекою Балицька Л.П., яка працює тут  понад 30років.

    Сільська дільнична лікарня та амбулаторія  десятки років  розміщувалася в старих пристосованих приміщеннях.  В  2009році за  рахунок  бюджетних  коштів сільської  ради завершено  будівництво нового сучасного медичного закладу. Просторі, затишні, обладнані кабінети, кваліфіковані  спеціалісти, працьовитий колектив – запорука  здоров’я  жителів сіл Вишеньки та Петровське.

    Хоч наше село  і засноване в 11 столітті, але воно  не старіє,  тому що в ньому  проживають  добрі , хороші, працьовиті, молоді душею люди,  які   своєю працею, добрими  ділами  звеличують своє село.

    Ой, Вишеньки, ой, Вишеньки, святе моє село…

    с. Петровське

    Його в народі і до цього часу називають хутір Петровський, бо був він центральною садибою колгоспу ім.Петровського, що в 1963році   разом з колгоспом ім.Шевченка  був реорганізований в радгосп  ”Вишеньківський”.

    В 1978 році тут  з”явилися перші  два двохповерхові житлові будинки, збудовані  радгоспом ”Вишеньківський” для працівників радгоспу.  Згодом будівництво розширилося.  Радгосп збудував гуртожиток, дитячий садок на 160місць, магазин, будинок готельного типу на 51квартиру, два двохповерхові будинки,  індивідуальні житлові  будинки  для  працівників  радгоспу.

    В 1992 році хутір Петровський одержав статус с. Петровське.

    В 1995-1997 роках  село розширилося  за рахунок  житлового масиву для мешканців Поліського району, відселених із зони радіоактивного забруднення в зв”язку  з аварією на ЧАЕС. В цих будинках поселилося близько 60 сімей.  В даний час  межі села розширюються за рахунок індивідуального будівництва.  В 2007 року введено в експлуатацію багатоповерховий  житловий будинок, а в 2009 році  другий.

    В 2003році   проведено реконструкцію дитячого садка  в с.Петровське . Від тоді разом із садочком  тут  діє центр дитячої та юнацької творчості,  де проводяться   дискотеки для сільської молоді, заняття гуртків художньої самодіяльності, працює бібліотечний  пункт видачі літератури.  З приходом на роботу  до будинку  творчості  с.Петровське молодих  спеціалістів  подружжя Лузанів- Олександра  Володимировича та  Тетяни Валеріївни,  жіночий  ансамбль „Берегиня”   утвердився    на районному  рівні, посівши 2-е  місце в районному  огляді  колективів  художньої  самодіяльності,  а його керівник  Тетяна Валеріївна Лузан зайняла   1-е місце  серед  солістів.

    На території с. Петровське  знаходяться  адміністративне та складські приміщення агрофірми “Вишеньки”, яку  очолює  Ігор Федорович  Холодило,  приватне підприємство „Агро-Імпекс ЛТД” під керівництвом Олександра  Анатолійовича Кулаковського, фірма „Технік” по  виробництву борошна та макаронних виробів, яку очолює Володимир Тимофійович Бородавко, приватний  підприємець Кравченко Юрій Анатолійович, магазини приватних  підприємців Станкевича  О.В. та Шевченка В.П., перукарня, фельдшерсько-акушерський  пункт. Справжньою  святинею  і  окрасою  села стала  Петро-Павлівська Українська  православна  церква.

    Життя  продовжується.   В свої  30 років   село молодіє. Народжуються діти, одружуються  молодята,  будуються  нові будинки, справляють новосілля  жителі  нашого села.

  • ОСТАННІ НОВИНИ

  • ОСТАННІ КОМЕНТАРІ